Ukraine
history
guide
software
diy
shortnote
series
media
animation
manga
hardware
art
review
learning
cad
3d
tool
mobile
android
gaming
programming
automation
drawing
compilation
millitary
movie
horror
design
vector
material
leather
information
digital
photo
SUBMIT
Україна знаходиться у стані священної війни проти загарбницької російської навали. Багато речей стали явними за цей час для народу України. І я хочу навести сюди ряд тез, котрими можна оперувати під час пояснення ситуації людям з закордону, котрих дбайливо тримають у інформаційній бульбашці і котрі спостерігають за тим, що робиться на нашій землі, як за блокбастером.
Заздалегідь перероджую що інформація надана тут у максимально стислому вигляді. Бо все це не охопити навіть шафою книг з історії. Ціль - саме звернути увагу і підживити інтерес копати глибше.
Even on those platforms that are native to "SolidWorks", not everyone knows about the existence of the so-called "SolidWorks Connected". In short, it's just a full-fledged "SolidWorks", but with a distribution system through an inexpensive subscription with a "for makers" option for the personal needs of enthusiasts. If you do something in "SolidWorks Connected", you can still save everything on your computer, and the format of this saving will be the same as in the full-fledged enterprise version. So, for me, this option is literally a no-brainer. But like the full-fledged "SolidWorks", "SolidWorks Connected" is not available on "MacOS". And in such moments, "Parallels" really saves.
But in the case of "SolidWorks Connected", unfortunately, the installation process in "Parallels" is full of uncertainty. And some people just eventually give up and search for any alternatives.
One of the users on the official "Parallels" forum
shared how he got "SolidWorks Connected" to work on his "Apple Silicon" system. And his post helped me a lot, so I decided to write this short article with the steps to take in case the original post disappears somewhere.
Open full article for the detailed step by step guide.
Я не люблю серіали. Точніше, не так... Я не люблю серіали у котрих нема окресленого кінця. Практика показує, що якщо серіал йде вічним онгоїнгом і сценарій для нього пишуть на ходу, то шанс, що в кінці буде щось конкретне наближається до нуля. Без конкретних прикладів, хоч вони і є, візьмемо будь-який успішний серіал у вакуумі. Якщо він вже заздалегідь прописаний сценарно і поділ на сезони є виключно формальним: для передиху знімальної групи та акторів, підлаштування під сприятливо пору до показу тощо - це одне. Якщо серіал не має окресленого кінця і він приносить достатньо грошей, то його доять до останнього і він перетворюється в нескінченну мильну оперу котра втрачає зуби та набридає. А коли він набридає і припиняє приносити гроші то на гарне сюжетне закінчення вже всім пофіг і його згортають максимально зіжмаканим і недолугим способом, або не згортають взагалі і він обривається на середині. Тобто є шанс що ти витратиш час на перегляд чогось, що автори самі не знали як будуть завершувати. Думаю, я достатньо пояснив свій тейк про серіали.
І от я дивлюсь Severance. Я, чесно кажучи, не знаю, чи прописаний тут сюжет до кінця. І ні, я не тупий... наскрізний сюжет мені зрозумілий. Я про сеттінгову частину серіалу. Вона виглядає настільки офігєзно в плані графічності, що мені інколи здається, що все це лише заради гарної картинки і ніколи не буде пояснено. Але я продовжую дивитись.
Як я колись вже казав, мені "пощастило" колись працювати на корпорацію, котру можна буквально використовувати як референс для типових карикатур про мерзотність, жадібність, лицемірство і лукавість корпорацій. Купа людей робить самі не знають що. Точніше, свою конкретну задачу вони знають, але глобальна ідея їм здається максимально мутною. Наявність так званого "line of bisiness" де ти не можеш вільно комунікувати з менеджментом на ранг вищим від того хто стоїть над тобою. І якщо твій безпосередній менеджер - дряблий безхребетний ідіот то ти приречений сидіти в болоті без можливості щось змінити. "Performance review", де будуть оцінювати наскільки ти відданий раб, але фінал майже завжди: "скажи чого ти хочеш, а я скажу чому це ще трошечки, але неможливо". Рутина робочих буднів, котрою ти так просякаєш, що в один день забуваєш, як потрапляєш на роботу. Ранковий моціон, розклад транспорту, маршрут - все настільки стале, що твоє тіло прокидається вдома, а мозок вже на робочому місці. Ох, і, звісно ж, "корпоративні цінності", але це найбанальніше і про цю річ не треба пояснювати навіть людям котрі з нею не стикались.
І як вишенька на торті, так званий "work-life balance", довкола алегорії на котрий побудований кістяк серіалу Severance, але вже в притаманному екзадурованому, викрученому на максимум вигляді. В Severance людині на рівні мізків роблять розділення на дві особистості. Одна обмежена поверхом корпорації де вона працює і не знає нічого про себе зовнішнього, а інша - звичайна, котра живе життя, але уявлення не має чим займається її корпоративна сутність. І кістяк цей настільки міцний що поки що на нього нескінченно вішають нові умовності, нові алегорії, нові графічно багаті мізансцени, але навіть близько не пояснені речі.
Повертаючись до того з чого ми почали. Я дійсно раджу подивитись цей серіал. Це не огляд, це коротка помітка... я не пишу про те, що мені не подобається. Перший сезон вийшов вже давно і не вірусився до другого. Роблять його, до речі, Apple. Не знаю навіть, чи вони розуміють, що серіал суцільна іронія на таких як вони. Але вийшов другий сезон і, так би мовити, з другого прокруту маховик запустився. Вже в планах третій сезон, а відповідей не те що б дуже багато навіть на те що навішали в перших двох сезонах. І я дивлюсь далі, але боюсь що рано чи пізно маховик зупиниться і все це лишиться лише суцільним дофаміном для очей у котрого не буде логічного кінця чи якогось пояснення. Не люблю я серіали.
Чомусь так стається що я вирішую написати про якусь мангу тільки після того, як роблять її екранізацію. Певно це якийсь захисний механізм для того що мені сподобалось, але десь на підсвідомості я не хочу, щоб воно вірусилось. Не те що б воно завірусилось від запису якогось рендом чєліка на богом забутому сайті, хех... Однак, так сталось і з мангою під назвою Medalist. Я читав мангу майже онгоїнгом, був радий за автора, коли вона сповістила про її екранізацію... ну бо це завжди ознака успіху для мангаки, хочеш ти ту екранізацію чи ні. І от вона вийшла і... я її так само дивлюсь онгоїнгом, але більше як побічний продукт оригінальної манги ніж як щось повноцінне. Зараз поясню.
Давайте так... я не люблю спортивні тайтли. Взагалі. Всі ці емоційні екзадурації довкола кидка мʼяча чи переміщення фігури шахів виглядають крінжово. Для мене воно виглядає вдвічі крінжовіше, бо я в цілому терпіти не можу тайтли про махачі, превозмагання, флешбеки і вважаю це свищем через котрий в індустрію вповзає оцей янг-адалт-соя-гік західний вайб від котрого мене корьожить.
Але Medalist є унікальним тайтлом, бо авторка манги під псевдонімом Tsurumaikada не просто вибрала, яку ще тему перетворити в мильну оперу з гіпер-супер-мега-ультра левелами, флешбеками і превозмаганнями. За основу вона взяла те від чого дійсно отримує фан - фігурне катання та образ однієї з акторок озвучки, щоб побудувати на її основі образ головної героїні. Обмазування гіпер-супер-мега-ультра фігнею всього того, що виглядає занудно чи просто не буде зрозуміло пересічному, а частіше за все й автору, відсутнє. В замін тобі реально на пальцях пояснюють технічні аспекти фігурного катання... як технік, так і змагань, бо автору це було цікаво і він так само хоче, щоб було цікаво тобі. На пальцях, бо так само тренер головної героїні пояснює ці речі їй.
Історія крутиться довкола чоловʼяги, котрий не встиг реалізувати себе у фігурному катанні, бо пізно почав і реалізувався лише як танцюрист на льоду... і малявки котра так само через невпевненість і затюканість мало не впустила свій шанс, але їй, за збігом обставин, трапився в житті цей чоловʼяга. Тож вони тепер тренер і учень, лук і стріла. І ні, це не виглядає наче дорослий закриває гештальт через дитину, бо мотивація у обох базується на своїх першопричинах котрі зародились далеко до моменту, коли життя дозволило їх шляхам перетнутися. Історія по справжньому зворушлива і цікава.
Але тут реально дуже важливо розуміти, що манга та аніме в цьому випадку відчуваються особливо гостро по різному. І не дивлячись на те що я дуже радий за мангаку і те що цю красу помітили та вирішили екранізувати, зробили це якось дивно. Так, я не хочу казати погано, бо там дійсно видно, що бюджет був не великий і те, що могли робити з любовʼю, але упущена одна з ключових речей котра робила мангу унікальною - вміння показати красу фігурного катання. В манзі кожен вихід на лід це ціла подія де ти вже знаєш що час вмикати уяву на повну, бо зараз буде неймовірної динаміки розкадровка і композиція кадрів. Тобі навіть опишуть музику під котру виступає персонаж. А в аніме в цей самий момент центрова фігура на льоду з помітним переходом з 2Д перетворюється в 3Д болванчика і починається щось невнятне і затисле, з абсолютно профуканою динамікою. У манзі якщо скласти деякі розкадровки стрибків чи рухів на льоду то буквально виходить готова неймовірної краси та грації анімація. А в аніме ти просто розумієш що роблячи мо-кап і прив'язуючи його до умовного скелета бездушної 3Д модельки зрізались бюджетні кути екранізації.
Коротше кажучи, я дуже рекомендую це творіння. Воно унікальне. Але щоб зрозуміти чим - читайте мангу. А аніме адаптацію, котра, скоріш за все, так і лишиться одним сезоном, котрий охоплює лише вступну частину історії лишіть як щось додаткове... як щось фанатське на тему. І фанатського там багато, насправді. Kenshi Yonezu буквально благав, щоб його композицію взяли для опенінгу, бо він фанат манги і написав її спеціально. А ще до промокампанії долучився один з дійсних олімпійських золотомедалістів Yuzuru Hanyu, бо він так само був в захваті від манги й після того, як обмовився про це десь в інтервʼю, його запросили і він з радістю погодився.
У мене все. Дуже рекомендую. Не пропустіть цей шедевр.
I already have an article about a specific type of HID device called
trackballs, so I decided to make the picture complete and do a much bigger and ambitious one about mechanical keyboards.
For now, we will talk rather more about types and variations instead of particular keyboards. So here we go: numerous customization routes.
This article will be actively updated with new information and also with my current "one to go" config.
Open full article for details.
During the creation of my daily setup, I decided to use a trackball as my pointer device. And now I am completely in love with this type of input device. It's comfortable, tactile, and looks cool. I decided to create a separate article exclusively for them, where I want to share my opinion about different models and my experience with usage, maintenance, and modifications.
Let me start with trackball types. After this, I am going to share some thoughts about the trackballs I had to deal with.
Open article to read more.
Update from 28.01.2025: Kensington SlimBlade Pro with Perixx PERIPRO-304 ball video added.
Created by TennojiM
All rights reserved
© 2025
All rights reserved
© 2025