Ukraine
history
guide
hardware
software
trackballs
diy
cad
photography
shortnote
series
media
animation
manga
art
review
learning
3d
tool
mobile
android
gaming
programming
automation
drawing
compilation
millitary
movie
horror
design
vector
material
leather
information
digital
photo
SUBMIT
Я не люблю серіали. Точніше, не так... Я не люблю серіали у котрих нема окресленого кінця. Практика показує, що якщо серіал йде вічним онгоїнгом і сценарій для нього пишуть на ходу, то шанс, що в кінці буде щось конкретне наближається до нуля. Без конкретних прикладів, хоч вони і є, візьмемо будь-який успішний серіал у вакуумі. Якщо він вже заздалегідь прописаний сценарно і поділ на сезони є виключно формальним: для передиху знімальної групи та акторів, підлаштування під сприятливо пору до показу тощо - це одне. Якщо серіал не має окресленого кінця і він приносить достатньо грошей, то його доять до останнього і він перетворюється в нескінченну мильну оперу котра втрачає зуби та набридає. А коли він набридає і припиняє приносити гроші то на гарне сюжетне закінчення вже всім пофіг і його згортають максимально зіжмаканим і недолугим способом, або не згортають взагалі і він обривається на середині. Тобто є шанс що ти витратиш час на перегляд чогось, що автори самі не знали як будуть завершувати. Думаю, я достатньо пояснив свій тейк про серіали.
І от я дивлюсь Severance. Я, чесно кажучи, не знаю, чи прописаний тут сюжет до кінця. І ні, я не тупий... наскрізний сюжет мені зрозумілий. Я про сеттінгову частину серіалу. Вона виглядає настільки офігєзно в плані графічності, що мені інколи здається, що все це лише заради гарної картинки і ніколи не буде пояснено. Але я продовжую дивитись.
Як я колись вже казав, мені "пощастило" колись працювати на корпорацію, котру можна буквально використовувати як референс для типових карикатур про мерзотність, жадібність, лицемірство і лукавість корпорацій. Купа людей робить самі не знають що. Точніше, свою конкретну задачу вони знають, але глобальна ідея їм здається максимально мутною. Наявність так званого "line of bisiness" де ти не можеш вільно комунікувати з менеджментом на ранг вищим від того хто стоїть над тобою. І якщо твій безпосередній менеджер - дряблий безхребетний ідіот то ти приречений сидіти в болоті без можливості щось змінити. "Performance review", де будуть оцінювати наскільки ти відданий раб, але фінал майже завжди: "скажи чого ти хочеш, а я скажу чому це ще трошечки, але неможливо". Рутина робочих буднів, котрою ти так просякаєш, що в один день забуваєш, як потрапляєш на роботу. Ранковий моціон, розклад транспорту, маршрут - все настільки стале, що твоє тіло прокидається вдома, а мозок вже на робочому місці. Ох, і, звісно ж, "корпоративні цінності", але це найбанальніше і про цю річ не треба пояснювати навіть людям котрі з нею не стикались.
І як вишенька на торті, так званий "work-life balance", довкола алегорії на котрий побудований кістяк серіалу Severance, але вже в притаманному екзадурованому, викрученому на максимум вигляді. В Severance людині на рівні мізків роблять розділення на дві особистості. Одна обмежена поверхом корпорації де вона працює і не знає нічого про себе зовнішнього, а інша - звичайна, котра живе життя, але уявлення не має чим займається її корпоративна сутність. І кістяк цей настільки міцний що поки що на нього нескінченно вішають нові умовності, нові алегорії, нові графічно багаті мізансцени, але навіть близько не пояснені речі.
Повертаючись до того з чого ми почали. Я дійсно раджу подивитись цей серіал. Це не огляд, це коротка помітка... я не пишу про те, що мені не подобається. Перший сезон вийшов вже давно і не вірусився до другого. Роблять його, до речі, Apple. Не знаю навіть, чи вони розуміють, що серіал суцільна іронія на таких як вони. Але вийшов другий сезон і, так би мовити, з другого прокруту маховик запустився. Вже в планах третій сезон, а відповідей не те що б дуже багато навіть на те що навішали в перших двох сезонах. І я дивлюсь далі, але боюсь що рано чи пізно маховик зупиниться і все це лишиться лише суцільним дофаміном для очей у котрого не буде логічного кінця чи якогось пояснення. Не люблю я серіали.
Чомусь так стається що я вирішую написати про якусь мангу тільки після того, як роблять її екранізацію. Певно це якийсь захисний механізм для того що мені сподобалось, але десь на підсвідомості я не хочу, щоб воно вірусилось. Не те що б воно завірусилось від запису якогось рендом чєліка на богом забутому сайті, хех... Однак, так сталось і з мангою під назвою Medalist. Я читав мангу майже онгоїнгом, був радий за автора, коли вона сповістила про її екранізацію... ну бо це завжди ознака успіху для мангаки, хочеш ти ту екранізацію чи ні. І от вона вийшла і... я її так само дивлюсь онгоїнгом, але більше як побічний продукт оригінальної манги ніж як щось повноцінне. Зараз поясню.
Давайте так... я не люблю спортивні тайтли. Взагалі. Всі ці емоційні екзадурації довкола кидка мʼяча чи переміщення фігури шахів виглядають крінжово. Для мене воно виглядає вдвічі крінжовіше, бо я в цілому терпіти не можу тайтли про махачі, превозмагання, флешбеки і вважаю це свищем через котрий в індустрію вповзає оцей янг-адалт-соя-гік західний вайб від котрого мене корьожить.
Але Medalist є унікальним тайтлом, бо авторка манги під псевдонімом Tsurumaikada не просто вибрала, яку ще тему перетворити в мильну оперу з гіпер-супер-мега-ультра левелами, флешбеками і превозмаганнями. За основу вона взяла те від чого дійсно отримує фан - фігурне катання та образ однієї з акторок озвучки, щоб побудувати на її основі образ головної героїні. Обмазування гіпер-супер-мега-ультра фігнею всього того, що виглядає занудно чи просто не буде зрозуміло пересічному, а частіше за все й автору, відсутнє. В замін тобі реально на пальцях пояснюють технічні аспекти фігурного катання... як технік, так і змагань, бо автору це було цікаво і він так само хоче, щоб було цікаво тобі. На пальцях, бо так само тренер головної героїні пояснює ці речі їй.
Історія крутиться довкола чоловʼяги, котрий не встиг реалізувати себе у фігурному катанні, бо пізно почав і реалізувався лише як танцюрист на льоду... і малявки котра так само через невпевненість і затюканість мало не впустила свій шанс, але їй, за збігом обставин, трапився в житті цей чоловʼяга. Тож вони тепер тренер і учень, лук і стріла. І ні, це не виглядає наче дорослий закриває гештальт через дитину, бо мотивація у обох базується на своїх першопричинах котрі зародились далеко до моменту, коли життя дозволило їх шляхам перетнутися. Історія по справжньому зворушлива і цікава.
Але тут реально дуже важливо розуміти, що манга та аніме в цьому випадку відчуваються особливо гостро по різному. І не дивлячись на те що я дуже радий за мангаку і те що цю красу помітили та вирішили екранізувати, зробили це якось дивно. Так, я не хочу казати погано, бо там дійсно видно, що бюджет був не великий і те, що могли робити з любовʼю, але упущена одна з ключових речей котра робила мангу унікальною - вміння показати красу фігурного катання. В манзі кожен вихід на лід це ціла подія де ти вже знаєш що час вмикати уяву на повну, бо зараз буде неймовірної динаміки розкадровка і композиція кадрів. Тобі навіть опишуть музику під котру виступає персонаж. А в аніме в цей самий момент центрова фігура на льоду з помітним переходом з 2Д перетворюється в 3Д болванчика і починається щось невнятне і затисле, з абсолютно профуканою динамікою. У манзі якщо скласти деякі розкадровки стрибків чи рухів на льоду то буквально виходить готова неймовірної краси та грації анімація. А в аніме ти просто розумієш що роблячи мо-кап і прив'язуючи його до умовного скелета бездушної 3Д модельки зрізались бюджетні кути екранізації.
Коротше кажучи, я дуже рекомендую це творіння. Воно унікальне. Але щоб зрозуміти чим - читайте мангу. А аніме адаптацію, котра, скоріш за все, так і лишиться одним сезоном, котрий охоплює лише вступну частину історії лишіть як щось додаткове... як щось фанатське на тему. І фанатського там багато, насправді. Kenshi Yonezu буквально благав, щоб його композицію взяли для опенінгу, бо він фанат манги і написав її спеціально. А ще до промокампанії долучився один з дійсних олімпійських золотомедалістів Yuzuru Hanyu, бо він так само був в захваті від манги й після того, як обмовився про це десь в інтервʼю, його запросили і він з радістю погодився.
У мене все. Дуже рекомендую. Не пропустіть цей шедевр.
I already have an article about a specific type of HID device called
trackballs, so I decided to make the picture complete and do a much bigger and ambitious one about mechanical keyboards.
For now, we will talk rather more about types and variations instead of particular keyboards. So here we go: numerous customization routes.
This article will be actively updated with new information and also with my current "one to go" config.
Open full article for details.
While I am in another city and do not have access to my tools or a 3D printer, I decided to assemble a mobile workplace that will be suitable for such long stays away from home. Games in this case are not the main thing. The main things: energy efficiency, small size, pleasant usability. The weight is also not critical because this is not the workplace that is carried in a backpack every day, but the workplace that I can take with me and deploy in the hotel room.
I will update this article and photo as I find some cool things to add or change in this setup. Pure for fan article, so to speak.
Open full article for details.
+ 16.08.2024 update with "Wacom Movink" as a main monitor.
+ 10.01.2025 update removing all this useless screens and information about iPad as monitor.
I am a big fan of "natural-like digital drawing" idea when we are trying to emulate real drawing media workflow with digital tools instead of just do imitate this drawing media look with assortment of brush shapes.
The main idea of this project was to emulate the process of drawing wi`th a charcoal pencil as closely as possible with the usage of the Krita software. As well as explain the brush creation process in "Krita" without abstract examples and with the particular goal. For sure, I still do not know a lot about brush engines in "Krita" but I hope this article will get in use by people who are only trying to figure it out from scratch by themselves... like I did.
And here is the sneak peek of the result.
If you want details, as well as to download the latest version of the bundle, open the full version of the article.
Years of dedication to gamepads from Sony have passed. I am looking for alternatives. In this article you can read what happened and brief reviews of my findings.
Here is the first one. Open full version to read more.
8BitDo Pro 2 Bluetooth
Created by TennojiM
All rights reserved
© 2025
All rights reserved
© 2025